Притчі Христові з тлумаченнями

Притчі Христові (Мф. XIII, 3–23, Мк. IV, 2–11, Лк. VIII, 4–18 та ін.), тобто настанови, запозичені з подоби навколишньої природи, або прикладів, взятих зі звичайного життя людської, які нерідко Господь Ісус Христос пропонував Своїм учням та народу на повчання та настанову.

Інші притчі Він пояснював особливо учням Своїм наодинці, а найбільшу частину залишав без пояснення, щоб оволодіти увагою слухачів і привчити їх до роздумів, щоб вони до подоб і запропонованих прикладів самі приноровували істини віри і таємниці царства Божого, і, таким чином, через , земного самі роз'яснили собі у можливих подробицях вищечуттєве та небесне.

Притчі Господа Ісуса Христа особливо відрізняються своєю простотою і природністю. Бачить, напр., Він перед собою засіяне поле і говорить про сіяння. Говорить до учнів, які здебільшого були рибалки, і пропонує притчу про риболовлю. Сидить за столом, і царство Боже уподібнює великому бенкету. Проходить повз виноградні сади і говорить про виноградну лозу і гілки на лозі. Все в Нього запозичено зі звичайної природи, що оточує нас, з кола учнів та їх способу думок і занять, з звичаїв і життя народу, все відповідає звичайним поняттям і звичайному способу думок людських.

Найбільшою своєю зворушливістю і повчальністю відрізняються притчі про добродійного самаритянина, заблудлого сина, про десять дів, про багатія і Лазаря.